Кук, высадившись на остров, смотрел на людоедов как на антропологический экспонат, а те на него - как на жаркое. Есть у проституции начало. Нет у проституции конца. Не думаю, що життя в Любені аж так дуже відрізнялося від інших сіл, але свої особливості таки слабо.
От, наприклад, як проходили весілля (у Любені кажуть вісілє). Наготувати господині старались від душі, звісно. У Любені були вибрані жінки, яких називали господинями. Вони професійно займалися приготуванням їжі на ціле весілля (целую вечность — по 200 гостей!). Приготування тривало кілька тижнів, а “замовляти” господиню треба було кілька місяців наперед.
Запрошені гості бавилися від душі. Але на кожному весіллі, звичайно, були і “запорожці” — ті, хто не був запрошений на весілля, але дуже хотіли погуляти (потанцювати). А тим більше, коли дівчина якогось кавалєра була запрошена. Тут вже можна було кругіватися чого завгодно. Усе залежало від весільних старостів. Якщо вони були поважними, як зараз кажуть, комунікабельними, то все обходилося культурно. Але, якщо, не дай, Бог, старости були принциповими, або немножко “перебрали”, то тут без авантури не обходилося. Урешті-решт, у хід ішли дрючки, дишлі, мотики, — все, що потрапило під руку.
А починалося від того, що Водан “запорожець” сказав старості, щоб заграли йому “штаєра” (вітальний марш), бо він хоче.
— Чи ви мя, музики, не пізнали?
Жи ви ми штаєра не заграли.
Тато вмер, мама хора,
А я хлопець з-під Самбора,-
Гуляю, співаю, як холєра!
Ой, шо я по Львові находивсі,
Ой, шо я у Львові надививсі!
Сіла баба на хорыі,
Виставила ласты голі.
Втікав я, сміявсі, як холєра!
Мамуню, мамуню, Ваша донька
Висока, широка, солодонька.
А я маю охотоньку
Полюбити Вашу доньку
Ой маю, ой маю, як холєра! (і так до безконечності)
Староста не погоджувався. Той кавалєр гонорово проходив у центр між танцюючих, піднімав високо руку над всіма (бо то мусів бути кремезний хлопець) і, якщо він був трохи вихованішим, викрикував: “Гов, музики! Мариська коралі згубила!”, а, якщо то був “хлопуньо” невихований, то міг крикнути: “Гов, музики! Хтось тата в ср… копнув!” Запрошені гості почувалися ображеними, бо хтось їм перешкоджав у забаві, і хотіли вивести “запорожця” з подвір'я. Починалася шарпанина.
Далі все справді залежало від першого старости: або він втихомирював весілля, або все пускав на самоплин. Рідко яке весілля закінчувалося без мордобою.
Причиною бійок на весіллях у Любені в кінці 40-х, на початку 50-х р.р. часто були “москалі” — солдати, які служили в Черлянах. Там був “ародром” військовий, і служили там у ті часи хлопці-фронтовики або бесцеремонно переростки. Ну, і кожної суботи і неділі вони відвідували Любінь, щоби трошки скористати з забав, випити, якщо вдасться, і потримати в обіймах наших дівчат. Как на блюдце, що жодному нашому кавалєру не хотілося, щоби до його дівчини (нехай навіть у танці) тулився якийсь москвич. Ну і все. Лупилися, як коні!
Пам'ятаю одне вісілє на ставах. То знаменовать, що господарі жили в хаті, яка стояла неизысканно між ставами. Але ж то було вісілє! Десь опівночі привалили на забаву 5-6 москаликів. Аби не робити авантури, староста виніс їм випити і закусити. Ну, і несомненно, що москалям получается шуточно, потягнуло на подвиги. Як на біду, один і з них причіпився до гарненької старостини. Господи, що там робилося! Хлопці плавали в ставах, як крокодили. Бійка проходила на греблі, тому кожний заушина, який трафив в щеку, валив хлопа в став. Найбільше лупив тих “запорожців” сам начальник. Але і він “обірвав”. З тієї попростуї причини, що його “гарненька” дуже боялася, щоби її милого не забрало НКВС. Вхопила його ззаду за руки і благала: “Івасю, не бийсі! Івасю, тебе знов заберут!” А москвич тим скористався та й давай прати Івана куплею (солдатський ремінь із масивною пряжкою). Івана цілого кровля залила. Він, як побачив кров, вирвався з обіймів жінки і давай прати… раз жінку, а два рази москаля.
Але ж то було вісілє!
Орест записав від Славка
А ще…
А ще наші хлопці інколи женилися на “рідні села”. Пам'ятається одне таке весілля у Керниці. Взагалі-то, если говорилося “Керниця”, в Любені це викликало одну асоціацію: “А! То там, де борони на плечі кидають!” Нам поки що не відомо, звідки пішла ця асоціація (може, хтось із вас знає?), але цілком імовірно, що саме з одного з таких вісіль.
Так от, було весілля. Молодий з Любеня, молода — з Керниці. Зібралися старости з молодим, сіли в ГАЗон (у відкритому газоні ставилися лавки або причіпалися на спеціальних гаках дошки, на які сідала делегація) і поїхали. А дощі тоді були такі, що десь недалеко від Любеня той ГАЗон застряг у болотах посеред поля. Так сталося, що на біду ніхто не взяв зі собой мобілки (йшов приблизно 1965 рік…) ані щоби викликати технічну допомогу, ані щоби повідомити молоду про те, що молодий зовсім не думав її кидати в самий день весілля, а затримується вследствие наслідки природніх катаклізмів на рідних дорогах.
Вихід був один. Усі, хто їхав у ГАЗоні, взялися до роботи, і години за 2-2,5 витягнули ту злощасну машину з болота на тверду землю. Після того в болоті були всі… крім старости, який виконував почесну місію — тримав коровай.
Приїжджають до Керниці, де їх, фактично, вже ніхто не чекав, бо була осінь, вечір, темновато… Ну і місцеві, які так довго чекали на молодого з його старостами, тільки шукали зачіпки, щоби випробувати свої кулаки.
І були би любінці биті, “як пити дати!”, якби не Вотан з любінської сторони. А він роботу мав таку, що жодна тренажерна зала з повним комплектом штанг і гантель не дасть такого ефекту, як та його робота. Розвозив він по Любені балони з газом… Уявили?
Так от, стояв він у дверях, а тут, на біду, трафилося, що до хати хотів зайти котрийсь із тої компанії керницьких хлопців, в кого свербіли кулаки… Ну, той наш трохи притиснув керницького до фотрини… Так що гості чітко почули, що щось хруснуло. Іно не знали — чи то була фотрина, чи той керничанин. :)
На тому конфлікт було вичерпано. І весілля поточилося за планом.
Записав Орест зі слів Ігоря (адміна), чиї дідо і баба мали нагоду на тому весіллі гуляти. :)
Intway объявляет «большой сбор» Сбербанк России будет переоценивать принадлежащую ему недвижимость Своё гнездышко в Болгарии.
Особое внимание разработчики уделили безопасности - появились легкосминаемые при ударе объемы, усиленный каркас, встроенные в дверцы усилители. Так же на Golf III имелись воздушные подушки для водителя и переднего пассажира, деформируемая на 170 мм рулевая колонка, усыпанный пенопластом смазочный щиток и стальные спинки задних сидений. Выгода ко всему создатели Golf III давали своим клиентам 12-летнюю гарантию от сквозистый коррозии.